1) Коли цивільно-правові відносини стають трудовими?

На практиці трапляються випадки, коли роботодавець щоб уникнути штрафних санкцій укладає з працівником цивільно-правовий договір, приховуючи насправді трудові відносини між ними.

Так у Постанові Верховного суду від 03.03.21 у справі №279/6777/19 розмежовано трудові відносини від виконання робіт за цивільно-правовим договором.

Верховний Суд прийшов висновку, що основною ознакою, яка відрізняє цивільні відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності, а за цивільно-правовим договором є отримання певного матеріального результату, а сам процес організації трудової діяльності залишається за його межами.

Розглянувши справу №279/6777/19 Верховний Суд встановив наявність трудових відносин, враховуючи наступне:

– функції виконання за цивільно-правовим договором відповідають функціям працівника за трудовим договором

– графік робіт виконавця складався керівником та був пов’язаний  з графіком роботи працівника.

Виконавець насправді дотримувався правил внутрішнього трудового розпорядку керівництва підприємства.

Окрім того, виконавець письмово ознайомлений із посадовими обов’язками, а також письмово попереджений про повну матеріальну відповідальність.

Як було встановлено судом, укладений цивільно-правовий договір між сторонами не відповідав умовам, які передбачені законодавством до таких договорів, а саме:

– в договорі не було зазначено відомостей про результат виконання роботи

– не було вказано обсяг робіт, які виконавець мав би виконувати.

Таким чином, предметом договору був саме процес праці, а не її кінцевий результат.

Верховний Суд  по даній справі підтвердив позицію суддів щодо визнання цивільно-правових відносин трудовими.

Ознаками цивільно-правового договору, які є обов’язковими є:

– виконавець самостійно організовує виконання роботи на власний ризик

– в договорі не може бути передбачено пільг, компенсацій та гарантій

– результати роботи мають бути зафіксовані в акті приймання виконаних робіт/ наданих послуг

– винагорода  виплачується за виконані роботи, а не встановлюється періодичними платежами.

В таких випадках, працівник вправі звернутися до суду із позовною заявою про визнання цивільно-правових відносин трудовими, зобов’язання  внести запис у трудову книжку та стягнення заробітної плати.

      2) Процесуальні строки у трудових правовідносинах

Постановою від 30.06.21 у справі №706/397/18 Верховний Суд відмітив, що передбачений ст.233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Відповідно до ст.233 КЗпП встановлений місячний строк на звернення до суду із заявою  про вирішення спору, пов’язаного зі звільненням Верховним Судом наголошено, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією з основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Позивач, який пропустив строк на звернення до суду з об’єктивних причин, що не залежали від його волі, має право на поновлення пропущених строків.

У Постанові  від 30.06.21 Верховний Суд вказує, які саме причини можуть визначатись судом поважними та є підставою для поновлення строку звернення до суду.

Поважними є ті причини, які перешкоджали чи створили труднощі для своєчасного звернення до суду та мають бути підтверджені письмовими доказами.